Skip Navigation Links

“Херсонські есеї: жити, щоб перемагати”: автори поділилися сенсами, які заклали у свої есеї

19 квітня у Херсонському державному університеті відбулася презентація видання “Херсонські есеї: жити, щоб перемагати”. Це – тридцять дві унікальні сповіді, пройнятих болем втрат, надією на майбутнє. 

 

20 квітня 2024 р.

Під час заходу виступили авторки есеїв, які розповіли про сенси, які заклали у свої роботи. 

Викладачка кафедри української й слов’янської філології та журналістики Лідія Бондаренко, зазначила, що її есей нерозривно пов’язаний з її хобі та роботою:

“У кожного свій порятунок, маленький та великий. У мене є мій порятунок, це – читання. І в цьому плані я щаслива людина, бо це і моє хобі. і професія. “Перечитую класику” – так називається мій есей, де я відкриваю нові сенси. Я перечитувала Коцюбинського і хто б міг подумати, що його “Intermezzo” теж про ВПО, про порятунок нас тимчасово переміщених осіб, про людей, які рятуються природою. Перечитувала Довженка і зрозуміла, що “Україна у вогні”, ота спалена Тополівка, оте згарище рідної хати, на якому зустрічаються оті члени родини, це – вся наша Херсонщина, всі наші села на лівобережжі та правобережжі”.

Керівниця херсонського офісу Ганна Йокіч, розповідаючи про свій есей наголосила: аби мати майбутнє, треба берегти пам`ять про минуле.

“Багато хто намагається переписати нашу історію, але ми цього не дозволимо. Тому, коли мені запропонували взяти участь у написанні есею я до цього віднеслася як до дуже важливої місії. Дякую усім причетним за таку надважливу справу”, – наголосила Ганна Йокіч.

Вітання з міста-героя Херсона передала й голова наукового товариства Тамара Мандич. Вона говорить, що мала декілька варіантів сюжету, написаного, власне, долею, але обрала написати молодих учених, студентів та аспірантів.

“Попри те, що вони зіштовхнулися обличчям до обличчя з війною, жоден з них не здався. Не було такого, аби хтось відмовився від якось активності чи ідеї. І оцей оптимізм хотілося не лише зберегти в пам’яті, а й закарбувати на папері”, – наголосила Тамара Мандич.

Завідувачка кафедри культурології ХДУ Лідія Лимаренко також поділилися власною воєнною історією, що й лягла в основу її есею:

Мою родину попередили, що до нас прийдуть. З другої години ночі до шостої ранку хаотично й нервово збиралися. Ми рятували донечку, маленького онука, домашніх тварин, прориваючись через 11 блокпостів орків. Хочу зауважити, що в основу видання лягли правдиві історії свідків російської агресії, злодіянь рашистів на території Херсонщини. Ці історії закарбовані невиліковними ранами в наших серцях і душах”.

Зазначимо, що мета збірки – відкритий діалог про життя херсонців в окупації, після деокупації міста Херсон і частини Херсонщини, в еміграції або як вимушеного мігранта тощо.

 Пресцентр ХДУ

Опублікувати на Twitter Опублікувати на  Facebook Опублікувати на LinkedIn telegram viber

Можливості: Версія для друкуВерсія для друку Відправити другуВідправити другу