«Українське слово: від витоків до сьогодення» (до Дня української писемності та мови)

Відвідувань: 3

День української писемності та мови – це одне з найважливіших державних свят України, яке символізує національне єднання, культурну самобутність та багатовікову боротьбу українського народу за право говорити рідним словом.

Свято було встановлено у 1997 році на честь Преподобного Нестора-Літописця – ченця Києво-Печерської лаври, видатного письменника та мислителя. Дослідники вважають Нестора послідовником творців слов’янської писемності Кирила і Мефодія, а також першим вітчизняним істориком. Саме його перу належить славнозвісна «Повість минулих літ» – фундаментальна праця, з якої починається історія української писемності та державності.

Зміна дати святкування з 9 листопада на 27 жовтня пов'язана із переходом Православної церкви України на новоюліанський календар, через що день пам'яті Нестора-Літописця змістився на 13 днів назад.

Українська мова має унікальну, але трагічну історію. Протягом кількох століть вона зазнавала системних утисків, заборон та спроб повного знищення з боку імперських режимів.

Попри всі репресії, українська мова вистояла завдяки зусиллям культурних діячів – від Івана Котляревського та Тараса Шевченка до шістдесятників і сучасних митців.

Сьогодні День української писемності та мови є живим і динамічним святом. Головною подією цього дня є Всеукраїнський радіодиктант національної єдності, який вперше провели у 2000 році.

Це не просто перевірка грамотності, а найбільший у світі мовний флешмоб.

Щороку 27 жовтня об 11:00 до трансляції на платформах «Суспільного» долучаються сотні тисяч людей: школярі, студенти, військові на передовій, політики, дипломати та українська діаспора на всіх континентах планети.

Також цього дня традиційно стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика, у якому щорічно беруть участь мільйони школярів та студентів із десятків країн світу.

В умовах сучасної війни проти російської агресії українська мова набула абсолютно нового, значення. Вона перестала бути просто засобом комунікації, перетворившись на маркер безпеки, символ спротиву та зброю. Володіння державною мовою сьогодні – це чітка декларація своєї громадянської позиції, поваги до предків та віри у майбутнє незалежної України.

 

І. «Мова крізь віки»
 
Огієнко І. І. Історія української літературної мови / І. І. Огієнко ; упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. – Київ : Либідь, 1995. – 296 с. – (Літературні пам’ятки України). – ISBN 5-325-00753-X.
Це одна з етапних праць ученого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків, і обмежень, дослідив феномен незнищенності її як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу. Водночас переконливо з'ясовується, яких негативних наслідків завдали процесові творення літературної мови репресії цензурних відомств царської Росії та політика партійно-більшовицького терору проти українського відродження в 20-30-х роках XX століття. Для студентів вищих навчальних закладів, викладачів, учителів, старшокласників, усіх, кому небайдужий процес ствердження української мови як державної.
Русанівський В. М. Історія української літературної мови : підручник / В. М. Русанівський. – Київ : АртЕк, 2001. – 391 с.
Підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів.
Допущено Міністерством освіти України.
 
 
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941) : стан і статус / Ю. Шевельов ; авт. вступ. сл. Л. Масенко. – Чернівці : Рута, 1998. – 207 с.
У даній праці автор використовує згадані типи матеріялу, проте не обмежується на них. Питання мови не сходить виключно на внутрішній розвиток мови. Воно охоплює набагато ширше коло проблем, а насамперед проблему вживання мови як засобу писемного й усного спілкування: хто її вживає, в якій функції і які є юридичні, політичні та суспільні можливості чи обмеження того вжитку. В одномовних країнах ці проблеми з суто мовознавчого погляду не мають особливої ваги. Мовою тих країн просто користуються в усіх тих функціях, що актуальні в даному оточенні. В таких випадках вивчати функції та обставини вживання повинна радше соціологія, а не мовознавство.
Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови / Ю. Шевельов. – Київ : КМ Академія, 2003. – 157 с.
Праця видатного славіста Юрія Шевельова (Шереха) про внесок Галичини у формування української літературної мови написана під час перебування вченого у Львові в 1943-1944 pp. У науковій розвідці простежується інтенсивність галицьких мовних впливів на нову українську літературну мову в різні історичні періоди. Матеріал ілюстровано прикладами використання галицизмів у мові П. Куліша, М. Старицького, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін. Книга й досі залишається єдиним, а тому надзвичайно цінним дослідженням у цій мовній ділянці.
 
 
Чапленко В. Історія нової української літературної мови (XVII ст. – 1933 р.) / В. Чапленко. – Нью-Йорк : [б. в.], 1970. – 448 с.
Курс охоплює історію нової української літературної мови від її виникнення і до 1933 року, тобто до розгрому українського культурного життя та ліквідації українізації в УРСР і заборони української мови на Кубанщині та в інших краях Російської федерації, де живуть компактні маси українців. Праця містить багатий, старанно зібраний матеріал. Автор подає розвиток української літературної мови на широкому тлі історичних подій і суспільної мовно-культурної ситуації за кожного конкретного часу.
Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / за заг. ред. І. К. Білодіда ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ : Наукова думка, 1973. – 438, [1] с.
Четверта книга колективної праці "Сучасна українська літературна мова" присвячена описові й аналізові української лексики та фразеології. Матеріал, що ліг в основу дослідження лексики й фразеології сучасної української літературної мови, автори брали переважно з творів радянських письменників, а також із сучасної суспільно-політичної, науково-технічної і публіцистичної літератури та записів усного літературного мовлення.
 
 
«Українізація» 1920–30-х років: передумови, здобутки, уроки : [кол. монографія] / НАН України, Ін-т історії України ; авт. кол.: В. М. Даниленко [та ін.] ; відп. ред. В. А. Смолій. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2003. – 392 с. – ISBN 966-02-2897-Х.
У монографії висвітлюється зміст і наслідки здійснення в Україні національної реформи 20-30-х pp., яку правляча Комуністична партія проводила під гаслами "коренізації" у кадровій політиці, у сфері освіти, культури, інформації. Простежуючи реакцію українського суспільства і діаспори на ініційовану згори реформу, автори приділяють основну увагу дослідженню паралельного процесу, який йшов знизу і вливався в русло боротьби за національне відродження.
Розкрито також специфічність процесів "українізації" поза межами УСРР
Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду : документи і матеріали / за ред. Л. Масенко ; упоряд.: Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2005. – 399 с. – ISBN 966-518-314-1.
У збірнику вміщено документа і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проли­вають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови.
На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики.
Працю призначено гуманітаріям – філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови.
 
ІІ. «Сила рідного слова»
 
Огієнко І. Наука про рідномовні обов'язки / І. Огієнко. – Львів : Фенікс ; Відродження, 1995. – 46 с. – ISBN 5-87332-014-4.
Рідномовний Катехизис для вчителів, робітників пера, духовенства, адвокатів, учнів і широкого громадянства
Огієнко І. Рідна мова в українській школі / Іван Огієнко.– Київ : Вид-во книгарні Е. Череповського ; Друк. «І. Чоколов», 1917. – 31 с.
Основоположною думкою вказаної праці є розвинення відчуття мови, прищеплення любові до рідної мови, виховання поваги до простого народу – носія мови. В своїй роботі автор стверджує, що «найважнішою з шкільних наук, головною підвалиною шкільної освіти… була і завше буде рідна мова. Навчання рідної мови і рідної літератури в новій школі повинно стати міцним осередком всеї шкільної науки».
В добірці надані методичні поради педагогам-початківцям щодо організації та проведення уроків рідної мови. Але це не просто сухі академічні настанови. Вся робота просякнута щирою любов’ю до своєї історії, до свого коріння, розумінням необхідності наукового поступу в учбовому процесі.
 
 
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. В. Жайворонок ; НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. – Київ : Довіра, 2006. – 703 с.
Словник включає розміщену в абетковому порядку українську лексику, яка в народній мові має різноманітний етнокультурний підтекст. Вона витлумачується, коментується та ілюструється фольклорними контекстами, а також характерними цитатами з класичної художньої та літописної літератури, Біблії, "Слова о полку Ігоревім" і т. ін. Реєстр словника вміщує окремі власні назви (передусім історичні, церковні, міфологічні, антропонімічні та географічні найменування), з якими тісно переплетені історична доля та світогляд українського народу. Розрахований на широке коло освітян, а також на всіх, кого цікавлять глибини українського слова на тлі народної культури. До словника включені також сталі лексикалізовані та фразеологізовані словосполучення етнокультурного змісту.
Масенко Л. Т. Мова і суспільство : постколоніальний вимір / Л. Т. Масенко. – Київ : Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 164 с. – ISBN 966-518-255-2.
У книжці висвітлено питання історії української літературної мови, форм побутування української мови та її сучасного стану. Дослідження здійснено в соціолінгвістичному аспекті: мовні проблеми розглядаються у їх зв'язку із суспільними, розкрито соціальну зумовленість мовних явищ, досліджено специфіку мовної політики КПРС на українських теренах і її роль у формуванні сучасного двомовного соціуму України. Основні поняття соціолінгвістики - мовна ситуація, мовний конфлікт, мовна стійкість - висвітлено в контексті українських реалій. Книжка призначена для студентів-філологів, викладачів вищої школи і вчителів української мови, але вона може зацікавити й ширшу аудиторію.
 
 
Українська ідентичність і мовне питання в Російській імперії: спроба державного регулювання (1847–1914) : зб. док. і матеріалів / НАН України, Ін-т історії України [та ін.] ; упоряд.: Г. Боряк та ін. ; відп. ред. Г. Боряк. – Київ : Ін-т історії України НАН України, 2013. – 805, [1] с. – ISBN 978-966-02-6683-4.
У збірнику публікуються документи переважно з діловодних архівів державних органів та установ, які безпосередньо чи опосередковано реагували на прояви українського руху в різних сферах: у початковій освіті, у громадському й літературному житті тощо. Документи висвітлюють передумови, обставини й наслідки появи та функціонування валу- євського розпорядження 1863 р., Емського указу 1876 р., низки інших нормативних доку- ментів, що регулювали мовне питання на теренах українських губерній Російської імперії упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Частина документів пов’язана з вико- нанням цензурними установами на місцях зазначених “заборонних” актів щодо української літературної мови – одного із ключових чинників формування української ідентичності. переліки рукописів, заборонених до друку, а також творів, видрукуваних за кордоном і нелегально поширюваних на Наддніпрянщині, окреслюють контури потужного освітньо- літературного масиву Українського Слова, яке упродовж кількох десятиліть у різних формах проривалося до читача крізь цензурні заборони. Більшість документів публікуються вперше.
Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко ; ред. Ю. Вільчинський, Л. Масенко. – Київ : Наукова думка, 2001. – 912 с.
Книга належить до найкращих досягнень історіографічної спадщини українського народу. Це унікальне дослідження культурно-освітньої діяльності, яка провадилася впродовж століть на українських теренах. Для істориків, вчителів, студентів, а також для всіх, кого цікавить історія освіти в Україні.
 
 
Шевельов Ю. Українська мова в першій половині двадцятого століття (1900–1941) : стан і статус / Ю. Шевельов. – Чернівці : Рута, 1998. – 207 с.
У даній праці автор використовує згадані типи матеріялу, проте не обмежується на них. Питання мови не сходить виключно на внутрішній розвиток мови. Воно охоплює набагато ширше коло проблем, а насамперед проблему вживання мови як засобу писемного й усного спілкування: хто її вживає, в якій функції і які є юридичні, політичні та суспільні можливості чи обмеження того вжитку. В одномовних країнах ці проблеми з суто мовознавчого погляду не мають особливої ваги. Мовою тих країн просто користуються в усіх тих функціях, що актуальні в даному оточенні. В таких випадках вивчати функції та обставини вживання повинна радше соціологія, а не мовознавство.
Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциду : документи і матеріали / ред. та упоряд. Л. Масенко ; упоряд.: В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2005. – 399 с.
У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики. Працю призначено гуманітаріям - філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови.
 
ІІІ. «Говорімо правильно»